Продаж лікарських засобів через інтернет — європейський досвід

Фармацевтичні спеціалісти, які працюють в аптеках, належать до працівників медичної сфери, які найбільш доступні для населення, і є однією з основоположних ланок первинної медико-санітарної допомоги. При цьому дистанційний продаж ліків, у тому числі через мережу Інтернет, вже є абсолютною необхідністю реалій ХХІ сторіччя. У відповідь на цей виклик в Україні було прийнято Закон України від 17.09.2020 р. № 904 «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про лікарські засоби» щодо здійснення електронної роздрібної торгівлі лікарськими засобами», що дозволяє дистанційний продаж безрецептурних ліків. Наразі активно розробляються підзаконні акти на виконання цього документа. У даному контексті постає логічне питання — а якою дорогою рухатися Україні? Адже навіть орієнтуючись на європейський досвід, просто переносити нормативні положення з однієї країни недоцільно. Такий процес потребує всебічного аналізу переваг та недоліків, адаптації до місцевого контексту й узгодження з національною нормативно-правовою базою. Пропонуємо вашій увазі аналіз положень, що регламентують можливі альтернативні форми відпуску лікарських засобів (ліки, що відпускаються без рецепта, препарати виключно рецептурного відпуску, відпуск лікарських засобів лікарями та продаж ліків у мережі Інтернет), представлений у новому звіті Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) «Нормативно-правове регулювання діяльності позалікарняних аптек у Європейському регіоні ВООЗ (The legal and regulatory framework for community pharmacies in the WHO European Region)».

Безрецептурними вважаються препарати, які можуть бути відпущені або продані без рецепта лікаря. Як правило, доступ до безрецептурних лікарських засобів ґрунтується на сукупній дії двох регуляторних норм:

  • існування монополії на відпуск (безрецептурних) ліків у аптеці;
  • класифікація безрецептурних препаратів, для якої застосовується кілька підходів, — одна або кілька категорій.

Так, для таких країн як Бельгія, Німеччина, Греція, Мальта, Румунія, Узбекистан і Франція, характерний принцип монополії аптеки на відпуск усіх лікарських засобів. У ряді країн він введений за деякими винятками. Так, у Фінляндії, де монополія аптеки не поширюється на традиційні лікарські засоби рослинного походження, гомеопатичні і нікотинзамісні препарати. Нареш­ті кілька країн дозволяють продаж (окремих) безрецептурних ліків за межами аптеки.

Класифікація лікарських засобів зазвичай ґрунтується на оцінці ризику, в якій враховують­ся наукові доказові дані, а також особливості місцевої системи охорони здоров’я, рівень грамотності і культури населення, що впливають на потенційне застосування (і неправильне використання) безрецептурних препаратів. У класифікації може бути закладена можливість (або неможливість) для пацієнтів вибирати препарати самостійно, вікові обмеження (як у Данії) і вимоги до приміщення, де можна отримати препарати (особливо якщо країна не надала монополію аптекам).

У дуже небагатьох країнах, таких як Нідерланди і Швейцарія, медичні працівники, яких називають «фахівцями з ліків» (відповідно drogists і droguistes/drogisten/droghisti), мають право відпускати безрецептурні ліки, пройшовши спеціаль­не професійне навчання. Такі спеціалісти працюють незалежно від будь-якої аптеки або фармацевта, та керуються затвердженими переліками безрецептурних препаратів, які мають право продавати тільки фахівці з ліків або тільки аптека.

Якщо аптеки мають монополію на відпуск лікарських засобів, регулятори можуть визначити наступну класифікацію для безрецептурних препаратів:

  • ліки, які можуть бути виставлені для вільного доступу до них покупців у торговому залі аптеки;
  • ліки, які можуть бути виставлені в зоні, доступній для огляду покупців, але які можна отримати тільки у співробітника аптеки після надання консультації щодо їх застосування;
  • ліки, які не можна виставляти в зоні, доступній для огляду покупців, але які можна отримати у співробітника аптеки без рецепта лікаря після надання консультації щодо застосування лікарських засобів (pharmacist-only medicines).

В умовах, коли аптека не має монополії на відпуск лікарських засобів, регулятори можуть обмежувати доступ до безрецептурних препаратів, визначивши наступне:

  • можна здійснювати реалізацію безрецептурних ліків у будь-яких приміщеннях чи відповідна особа/установа повинна мати дозвіл на це органів влади (наприклад фахівці з ліків);
  • категорії безрецептурних ліків, які можна продавати всім покупцям або тільки покупцям, які досягли віку 18 років (або старше).

Варто відмітити, що Рада Європи вже давно висловлює занепокоєння у зв’язку з умовами забезпечення лікарськими засобами та гармонізацією національних законодавств у цьому напрямку. Можливість придбання ліків за рецептом лікаря або без такого тягне за собою наслідки для безпеки пацієнта, доступності ліків для хворих і відповідального управління витратами в галузі охорони здоров’я.

Прийняття рішення про рецептурний статус і супутні умови постачання є однією з основних сфер компетентності національних органів охорони здоров’я. У державах — членах Ради Європи умови постачання ліків значною мірою відрізняють­ся, оскільки положення трактуються і впроваджуються країнами по-різному, і важливі додаткові класифікаційні критерії не гармонізовані.

Особливо критична ситуація з неконтрольованого відпуску ліків в Україні, адже ні для кого не секрет, що рецептурні лікарські засоби можна абсолютно спокійно придбати без рецепта в аптеках. А інколи навіть самі фармацевти можуть порадити та відпустити такі ліки пацієнтові. І це є яскравим прикладом ситуації, коли законодавча норма є, проте не виконується. Вирішенням цієї проблеми, як на мене, може стати лише введення електронного рецепта на всі ліки рецептурної форми відпуску.

Поділитися: