Аналоги Адрибластин швидкорозчинний порошок для інфузій 50 мг флакон №1

Код товару
125870
Loading ...
Виробник
Країна виробництва
Торгова назва
Форма випуску
Спосіб введення
Первинна упаковка
флакон
Кількість в упаковці
1
Дозування
50 мг
Умови відпуску
Код АТС
Температура зберігання
від 5°C до 25°C
Завантажити сертифікат відповідності
Даний сертифікат має інформаційний характер. Під кожну серію препарату видається окремий сертифікат, який матиме окремі реквізити.
Показання
Спосіб застосування та дози
Протипоказання
Передозування
Умови та термін зберігання

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АДРИБЛАСТИН ШВИДКОРОЗЧИННИЙ

(ADRIBLASTINA(R) RAPID DISSOLUTION)

Загальна характеристика.

Міжнародна та хімічна назви: doxorubicin;5,12-нафтаценедіон,10-[(3-аміно-2,3,6-тридеокси-α-L-ліксо-гексопіраносил) окси]-7,8,9,10-тетрагідро-6,8,11-тригідрокси-8-(гідроксил ацетил)-1-метокси-, гідро хлорид (8S-цис)-;

основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок червоного кольору;

склад: 1 флакон містить 10 мг або 50 мг доксорубіцину гідро хлориду;

допоміжні речовини: лактоза, метилпарагідрооксибензоат.

Форма випуску. Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій .

Фармакотерапевтична група. Протипухлинний препарат з групи антрацикліновихантибіотиків. Код ATC L01D B01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Доксорубіцин є цитотоксичнимантрацикліновим антибіотиком, виділеним із культури Streptomyces peucetius var.caesius.

Цитотоксичний ефект доксорубіцину на пухлинні клітини і його токсичний вплив на різні органи може бути пов’язаний з його включенням в нуклеотиднуоснову і впливом на активність клітинних мембран до зв’язування ліпідів. Включення в нуклеотидну основу пригнічує реплікацію нуклеїнових кислот і діюДНК- і РНК-полімер ази. Взаємодія доксорубіцину з топоізомеразою ІІ у формуванніДНК–cleavable комплексу вважається важливим механізмом цито токсичного впливу на пухлинні клітини.

У дослідженнях доксорубіцин виявився ефективним в комплекснійад’ювантній терапії ранніх стадій раку молочної залози з і без ураженняаксилярних лімфатичних вузлів.

Фармакокінетика. Розподіл. Після внутрішньо венного введення часнапіврозподілу доксорубіцину становить приблизно 5 хв., може свідчити про швидкий розподіл препарату в тканинах. Виведення препарату із тканин відбувається повільно, про що свідчить кінцевий час на півжиття 20-48 год. Об’ємрозподілу при досягненні стабільного рівня концентрації становить 809-1214 /м2, що свідчить про екстенсивне захоплення препарату тканинами. Зв’язуваннядоксорубіцину і його основного метаболіту доксорубіцинолу з білками плазми становить 74-76% і не залежить від концентрації препарату в плазмі, доки вонане перевищує 1,1 мкг/мл.

Було досліджено, що доксорубіцин виділяється з грудним молоком з досягненням через 24 години пікової концентрації майже в 4,4 разу вищої, ніж вплазмі. Доксорубіцин визначався в грудному молоці через 72 години після 15-хвилинної внутрішньо венної інфузії препарату в дозі 70 мг/м2 разомз 26-годинною інфузією цисплатини в дозі 100 м/м2. Пікова концентрація 0,11 мкг/мл доксорубіцинолу в грудному молоці була досягнута через 24 години, в цей самий час площа під кривою співвідношення концентрація/час (AUC) становила 9,0 мкг·год./мл, тоді як AUC доксорубіцину становила 5,4мкг·год./мл.

Доксорубіцин не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Метаболізм. Ензиматична редукція в 7 позиціїі розщеплення цукру даунозаміну спричиняють утворення агліконів, що супроводжується утворенням вільних радикалів, локальна поява яких може пояснювати кардіотоксичний ефект препарату. Розподіл доксорубіцинолу у пацієнтів відбувається з обмеженою швидкістю, з кінцевим періодом на півжиттядоксорубіцинолу, подібним до доксорубіцину. Відносна експозиціядоксорубіцинолу, тобто співвідношення AUC доксорубіцинолу і AUC доксорубіцинустановить 0,4-0,6 AUC доксорубіцину.

Виділення. Плазмовий кліренс препарат установить 324-809 мл/хв./м2 і в основному відбувається шляхом метаболізму і біліарної екскреції. Приблизно 40% препарату виділяється з жовчю протягом 5 днів, за цей час з сечею виділяється лише 5-12% доксорубіцину і його метаболітів. Протягом 7 днів менше 3% дози виділяється у вигляді доксорубіцинолу.

У жінок з ожирінням (вага тіла більше 130% ідеальної) системний кліренс доксорубіцину значно менший. При порівнянні з нормальними пацієнтами (вага тіла менше 115% ідеальної) значне зменшення кліренсу у гладких пацієнтів відбувалося без змін об’єму розподілу.

Діти. Після введення 10-75 мг/м2доксорубіцину дітям і підліткам віком від 2 місяців до 20 років середній кліренс препарату становив 1443 ± 114 мл/хв./м2. В інших дослідженнях було встановлено, що у дітей віком від 2 років середній кліренс препарату був більший, ніж у дорослих (1540 мл/хв./м2). Однак середній кліренс препарату у дітей віком до 2 років був меншим (813 мл/хв./м2), ніж у старших дітей, і його значення наближалися до показників дорослих.

Літні хворі. Результати досліджень фармакокінетики у літніх (старше 65 років) вказують на відсутність необхідності корекції дози.

Стать. Порівняльні дослідження у чоловіків іжінок які раніше не отримували доксорубіцин виявили значно вищий кліренс препарату у чоловіків, ніж у жінок (1088 мл/хв./м2 проти 433мл/хв./м2). Однак кінцевий період на півжиття доксорубіцину у чоловіків був довший, ніж у жінок (54 години проти 35).

Раса. Особливості фармакокінетики у представників різних рас не вивчалися.

Порушення функції печінки. Кліренсдоксорубіцину і доксорубіцинолу зменшується у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Порушення функції нирок. Вплив функції нирокна фармакокінетику доксорубіцину детально не досліджували.

Показання для застосування. Лікування гострого лімфобластного лейкозу, гострого мієлобластного лейкозу, хронічних лейкозів, лімфогранулематозу (хвороби Ходжкіна) і неходж кінських лімфом, множинної мієломи, остеосаркоми, саркоми Юїнга, саркоми м’яких тканин, нейробластоми, рабдоміосаркоми, пухлиниВільмса, раку молочної залози (в тому числі як компонент ад’ювантної терапії ужінок із збільшенням аксилярних лімфатичних вузлів після резекції первинного раку молочної залози), раку ендометрія, яєчників, передміхурової залози, легень, шлунка, голови і шиї, щитоподібної залози, несеміноматозного раку яєчок, перехідного раку сечового міхура, первинного гепатоцелюлярного раку.

Спосіб застосування та дози. Адрибластин слід вводити виключно внутрішньо венно. Внутрішньоміхуровий і внутрішньо артеріальний шляхи введення застосовуються лишеза показаннями. Внутрішньоміхуровий шлях введення доцільний в лікуванні поверхневого раку сечового міхура і для профілактики рецидиву пухлини післятранс уретральної резекції. Внутрішньо артеріальний шлях ведення також використовують для інтенсивного місцевого впливу з метою зменшення загальної інтоксикації.

Внутрішньо венне застосування. Загальна доза Адрибластину на курс лікування може різнитися відповідно до його застосування у специфічному лікувальному режимі (наприклад, як моно терапія або поєднуючи з іншими цито токсичними засобами) і відповідно до показань. Адрибластин вводять шляхом внутрішньо венної інфузії з вільним потоком рідини (на 0,9% розчині натрію хлориду або 5% розчині глюкози) протягом не раніше 3 хв. і не довше 10 хв., щоб мінімізувати ризик тромбозу або пери венозної екстравазації. Введення шляхомін’єкції з нагнітанням не рекомендовано в зв’язку з ризиком екстравазації, якаможе спостерігатися навіть за наявності адекватного зворотного току крові при аспірації через голку.

Стандартна стартова доза. При використанні як моно терапії для дорослих рекомендується використовувати курсову дозу 60 – 90 мг/м2 поверхні тіла. Загальна стандартна стартова курсова доза може бути введена у вигляді разової дози або розподілятися на три щоденних введення, або вводиться за дварази в 1-й і 8-й день. За умови нормального відновлення стану організму після токсичного впливу препарату (особливо після депресії кісткового мозку і стоматиту) кожний наступний курс лікування може бути повторений кожні 3-4тижні.

Ефективно також призначати Адрибластин тижневим курсом в 10-20мг/м2. Якщо Адрибластин призначають в комбінації з іншими цито токсичними препаратами зможливим потенціюванням їх токсичності, то рекомендована курсова дозаАдрибластину становить 30-60 мг/м2.

Ад’ювантна терапія. У хворих на рак молочної залози з раннім ураженнямаксилярних лімфатичних вузлів під час широкого рандомізованого дослідження, проведеного NSABP (National Surgical Adjuvant Breast and Bowel Project), застосовували комбіновану хіміотерапію АЦ (Адрибластину 60 мг/м2 іциклофосфамід 600 мг/м2) з внутрішньо венним введенням препаратів вперший день кожного з чотирьох 21-денних циклів лікування.

Зміна дозування.

Порушення функції печінки. Рекомендується зменшувати дозу у пацієнтів з наступними показниками:

рівень загального білірубіну від 1,2 до 3 мг/дл (від 20,53 до 51,31мкмоль/л) – ½ рекомендованої стартової дози;

рівень загального білірубіну понад 3 мг/дл (понад 51,31 мкмоль/л) –¼ рекомендованої стартової дози.

Адрибластин не слід призначати хворим з важким порушенням функції печінки.

Інше. Рекомендується призначати препарат в нижчих дозах або з більшимиміж курсовими інтервалами для хворих, які важко перенесли попередні курси лікування, дітям, літнім пацієнтам, хворим з ожирінням, хворим з неопластичноюінфільтрацією кісткового мозку.

Внутрішньо міхурові інстиляції. Адрибластин може застосовуватися длявнутрішньоміхурового введення для лікування поверхневого раку сечового міхураабо з метою профілактики чи зменшення ймовірності рецидиву раку післятранс уретральної резекції. Рекомендується проводити інстиляції 30-50 мг препарату, розчиненого в 25-50 мл фізіологічного розчину. Якщо виникаютьмісцеві прояви токсичності (хімічний цистит), вказану дозу слід розчиняти в 50-100 мл фізіологічного розчину. Інстиляції можуть проводитися з тижневим або місячним інтервалом.

Для інстиляції розчин Адрибластину вводять в сечовий міхур через катетер на 1-2 год. Під час інстиляції пацієнту слід змінювати положення тіла, щоб уся слизова сечового міхура контактувала з розчином. З метою уникнення небажаного розведення розчину препарату сечею, слід попередити пацієнта про те, що небажано вживати будь-які напої протягом 12 год. до початку проведення інстиляції. Після закінчення інстиляції пацієнт повинен випорожнити сечовий міхур.

Внутрішньо артеріальне введення. Адрибластин можна також вводитивнутрішньоартеріально з метою посилення локального впливу і зменшення системної токсичності у пацієнтів з гепатоцелюлярною карциномою. Оскільки ця техніка введення є потенційно небезпечною і може призвести до обширного некрозуперфузованої тканини, то внутрішньо артеріальне введення препарату повинно здійснюватися лише добре підготованим для цієї методики введення спеціалістом. Інфузія може здійснюватися в загальну печінкову артерію в дозі 30-150 мг/м2з інтервалом від 3 тижнів до 3 місяців, при цьому вищі дози застосовують при одночасному екстракорпоральному видаленні препарату. Нижчі дози застосовують при введенні Адрибластину разом з йодованою рослинною олією.

Побічна дія. При лікуванні доксорубіцином спостерігалися такі побічні прояви:

Інфекції та інфікування – інфекції, сепсис/септицемія.

Розвиток доброякісних і злоякісних пухлин – гострий лімфоцитарнийлейкоз, гострий мієлоїдний лейкоз.

Зміни крові і лімфатичної системи – лейкопенія, нейтропенія, анемія, тромбоцит опенія.

Зміна системи імунітету – анафілаксія.

Розлади метаболізму і обміну речовин – анорексія, дегідратація, гіперурикемія.

Розлади органа зору – кон’юнктивіт, кератит, сльозотеча.

Серцеві розлади – синусова тахікардія, тахіаритмія, блокадаатріовентрикулярна та ніжок пучка Гіса, застійна серцева недостатність.

Судинні розлади – припливи, флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, шок.

Розлади травного тракту – нудота/блювання, мукозит/стоматит, гіперпігментація слизової ротової порожнини, езофагіт, біль в животі, ерозія шлунка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея, коліт.

Зміни шкіри і підшкірної клітковини – алопеція, локальна токсичність, висипання, свербіння, зміни шкіри, гіперпігментація шкіри і нігтів, фото сенсибілізація, гіпер чутливість шкіри до опроміненя, кропив’янка, акральна еритема, еритродизестезія долонь і підошов.

Розлади нирок і сечовидільної системи – червоне забарвлення сечі через 1-2 дні після введення.

Розлади репродуктивної системи – аменорея, олігоспермія, азооспермія.

Загальні розлади і зміни в місці введення – хворобливість/астенія, підвищена температура, лихоманка.

Зміни результатів досліджень – зміни ЕКГ, безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміни рівнів трансаміназ.

Побічні прояви у хворих, які отримують доксирубіцин в якостіад’ювантної терапії раку молочної залози. За результатами рандомізованоговідкритого дослідження застосування доксорубіцину і циклофосфаміду для лікування ранніх метастазів раку молочної залози в аксилярні лімфовузли найчастішим побічним проявом була (окрім характерних для доксирубіцину) втрата ваги.

Протипоказання. Гіпер чутливість до доксирубіцину або інших компонентів препарату, інших антрациклінів чи антрацендіонів. Вагітність, лактація.

Внутрішньо венне введення – персистуюча мієлосупресія, важкі ураження печінки, важка серцева недостатність, недавно перенесений інфаркт міокарда, тяжка аритмія; хворим, що вже пройшли курс лікування кумулятивними дозамидоксорубіцину, даунорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та/або іншихантрациклінів і антрацендіонів.

Внутрішньоміхурове введення – інвазивні пухлини, які проростають встінку сечового міхура, інфекції сечовидільного тракту, запалення сечового міхура.

Передозування. Гостре передозування Адрибластину призводить дотяжкої мієлосупресії (в основному лейкопенії і тромбоцит опенії), гастроінтестинальних токсичних ефектів (мукозит) та до гострого ураження серцевого м’яза. Лікування гострого передозування у вигляді тяжкоїмієлосупресії проводиться в умовах стаціонару з використанням антимікробних препаратів, трансфузії тромбоцитарної маси і симптоматичної терапії мукозитів. Може бути доцільним застосування гемопоетичного ростового фактора (G-CSF, GM-CSF).

Лікування застійної серцевої недостатності проводиться із застосуванням препаратів наперстянки, діуретиків та інгібіторів ацитилхолін естерази.

Особливості застосування. Загальні. Адрибластин слід застосовувати лише піднаглядом лікаря, досвідченого в проведенні цитотоксичної терапії.

До початку лікування Адрибластином слід пролікувати такі гострі токсичні наслідки попереднього курсу лікування, як стоматит, нейтропенія, тромбоцит опенія та загальні інфекції.

У пацієнтів з ожирінням (тобто понад 130% “ідеальної” ваги) системний кліренс доксорубіцину знижується.

Функція серця. Прояви кардіотоксичності внаслідок лікуванняантрациклінами можуть розвинутися в ранньому (гостра кардіо токсичність) або пізньому (відстрочена кардіо токсичність) періоді після застосування препарату.

Ранні (гострі) прояви кардіотоксичності. Ранні прояви кардіо токсичного впливу препарату в першу чергу полягають в синусовій тахікардії та/або змінах електрокардіограми, таких як неспецифічні зміни інтервалу та зубців ST-T. Суправентрикулярна тахіаритмія та вентрикулярна тахікардія, брадикардія, атакож можуть спостерігатися атріовентрикулярна і блокада ніжок пучка Гіса. Розвиток цих проявів в більшості випадків не зумовлюють виникнення пізньоїкардіотоксичності у подальшому, мають незначне клінічне значення і не стають причиною припинення лікування Адрибластином.

Пізні (відстрочені) прояви кардіотоксичності. Відстроченакардіо токсичність звичайно розвивається в пізні строки курсу лікуванняАдрибластином або через 2-3 місяці після закінчення лікування, однак були повідомлення про виникнення пізніх проявів в період від кількох місяців дороку. Відстрочена кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або симптомами застійної серцевої недостатності (ЗСН), такими як диспное, набряк легень, периферичний набряк, кардіомегалія ігепатомегалія, олігурія, асцит, гідроторакс і ритм галопу. Також зустрічалисяпідгострі прояви, такі як перикардит/міокардит. Фатальні прояви ЗСН є найважчою формою антрациклініндукованої кардіоміопатії і визначають кумулятивнудозообмежуючу токсичність препарату.

Функцію серця слід визначити до початку лікування Адрибластином і в подальшому слід регулярно спостерігати за її станом, щоб зменшити ризик важкого медикаментозного ураження серця. Регулярний моніторинг ФВЛШ протягом курсу лікування з припиненням застосування Адрибластину при перших ознаках погіршення функції дозволяє зменшити ризик токсичної кардіоміопатії. Оптимальними методами для регулярної оцінки функції серця (зокрема, оцінки ФВЛШ) є багатоканальна радіонуклідна ангіографія та ехокардіографі я. До початку лікування рекомендується виконувати ЕКГ разом з багатоканальною радіонуклідною ангіографією або ехокардіографією, що особливо важливо для хворих з наявністю факторів ризику кардіотоксичності. Рекомендовано регулярно контролю вати ФВЛШметодами багатоканальної радіонуклідної ангіографії або ехокардіографії, що має особливе значення у разі застосування високих кумулятивних доз антрациклінів. Регулярний контроль функції серця з використанням вказаних методик слід проводити протягом усього курсу лікування.

Ймовірність розвитку застійної серцевої недостатності, що виникає зчастотою 1-2% при застосуванні кумулятивної дози 300 мг/м2, дещо зростає зі збільшенням загальної кумулятивної дози до 450-550 мг/м2. При подальшому збільшенні дози ризик розвитку застійної серцевої недостатності зростає стрімко, і тому рекомендовано не перевищувати максимальну кумулятивну дозу 550 мг/м2.

Фактори ризику кардіотоксичності включають активні або приховані серцево-судинні захворювання, попередня або супутня радіотерапія медіастинально/перикардіальної зони, попередня терапія антрациклінами або антраценедіонами, супутнє застосування препаратів, здатних пригнічувати скорочувальну функцію серця. Хворим, яким призначено високі кумулятивні дози і які мають вказані фактори ризику, слід ретельно контролю вати функцію серця. Однак слід пам’ятати, щодоксорубіцин може спричинити кардіотоксичний ефект навіть при застосуванні низьких кумулятивних доз або за відсутності факторів ризику.

Ризик відстроченої кардіотоксичності при застосуванні доксорубіцину для лікування дітей і підлітків вищий. Також вищим може бути ризик застосування препарату для лікування жінок ніж чоловіків. Для контролю за можливим розвитком проявів кардіотоксичності рекомендовано регулярний контроль функції серця.

Існує ймовірність аддитивного ефекту токсичності доксорубіцину та іншихантрациклінів або антраценедіонів.

Гематологічна токсичність. Як і решта цитотоксичних препаратів, доксорубіцин може спричиняти мієлосупресію. Тому до початку лікування іпротягом кожного курсу лікування доксорубіцином слід досліджувати розгорнуту формулу крові (з лейкоцитарною формулою включно). Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцит опенія (нейтропенія) є осовними проявами гематологічної токсичності і найчастішою дозообмежувальною токсичністю препарату. Лейкопенія і нейтропенія у більшості випадків досягає мінімального рівня через 10 – 14 днів після введення препарату. Нормалізація кількості лейкоцитів і нейтрофілів звичайно спостерігається до 21 дня. Можуть також спостерігатися тромбоцит опенія і анемія. Тяжка мієлосупресія клінічно проявляється підвищенням температури, розвитком інфекцій, сепсису/септицемії, септичного шоку, геморагіями, тканинною гіпоксією і навіть може призвести досмерті хворого.

Вторинний лейкоз. При застосуванні антрациклінів (в тому числі –доксорубіцину) спостерігалися випадки вторинного лейкозу з попередньоюпрелейкемічною фазою або без неї. Найчастіше вторинний лейкоз розвивається при спільному застосуванні цих препаратів з ДНК-токсичними антинеопластичними засобами, в комбінації з радіотерапією, у випадках ускладнень попереднього лікування цито токсичними засобами або у випадках значного збільшення дози антрациклінів. Такий лейкоз має латентний період від 1 до 3 років.

Травний тракт. Доксорубіцин має еметогенні властивості. Вже на початку застосування препарату можуть виникати мукозит або стоматит, які в тяжких випадках протягом кількох діб можуть прогресувати до виразок на слизових оболонках. У більшості випадків ці прояви зникають вже на 3 тиждень лікування.

Функція печінки. Основний шлях елімінації доксорубіцину пролягає крізьгепатобіліарну систему. Тому до початку і протягом лікування слід визначати рівень білірубіну в сироватці крові. Хворим з підвищеним рівнем білірубіну властивий повільніший кліренс препарату і збільшення загальної токсичності. Для лікування таких хворих рекомендовані менші дози препарату. У випадках тяжкого ураження функції печінки доксорубіцин призначати не слід.

Реакції в місці введення. У випадках виконання ін’єкції в судини малого діаметра або у випадках повторних ін’єкцій в одну й ту ж саму вену може розвинутися флебосклероз. Дотримання рекомендацій з техніки введення препарату допомагає мінімізувати ризик флебіту/тромбофлебіту в місці ін’єкції.

Екстравазація. Екстравазація доксорубіцину під час внутрішньо венної ін’єкції може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворення пухирчастих висипів, тяжкий целюліт) і некроз. Якщо під час внутрішньвенноговведення препарату з’являються прояви екстравазації, то інфузію слід негайно припинити.

Інше. Доксорубіцин може потенціювати токсичність інших протипухлинних препаратів. Спостерігалися випадки посилення проявів циститу, індукованогоциклофосфамідом, посилення гепатотоксичної дії 6-меркаптопурину, а також токсичний вплив променевої терапії на міокард, слизову, шкіру і печінку.

При застосуванні цитотоксичних засобів (в тому числі доксорубіцину) інколи можуть виникати тромбофлебіти і тромбоемболії, в тому числі фатальної вдеяких випадках емболії легеневих судин.

Доксорубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивного пуринового катаболізму, який супроводжує швидкий медикаментозно індукований лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування в сироватці крові слід контролю вати рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатині ну. Щоб попередити розвиток гіперурикемії і мінімізувати можливі ускладнення синдрому лізису пухлини рекомендується проведення гідратації, алкалізації сечі і профілактичне застосуванняалопуринолу.

Особливості застосування при інтравезикальному введенні. Інтравезикальне введення доксорубіцину може бути причиною симптомів (таких якдизурія, поліурія, ніктурія, утруднене сечовиділення, гематурія, дискомфорт вділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) хімічного циститу іспазму сечового міхура. Особливу увагу слід приділити проблемам при катетеризації, таким як обструкція уретри внаслідок розростання пухлини.

Особливості застосування при інтраартеріальному введенні. Інтраартеріальневведення доксорубіцину (транскатетерна артеріальна емболізація) може бути використане з метою локальної або регіональної терапії первинноїгепатоцелюлярної карциноми або метастазів в печінці. Інтраартеріальне введення препарату може спричинити (окрім проявів системної токсичності, які подібні дотих, що спостерігаються при внутрішньо венному введенні препарату) гастро дуоденальні виразки (можливо, як результат рефлюксу препарату в артерію шлунка) і зменшення просвіту жовчної протоки як наслідок медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. При цьому способі введення можуть виникнути обширні некрози тканини в зоні перфузії.

Особливості зберігання. Зберігання розчину для ін’єкцій в холодильнику може спричинити же латинізацію розчину. Цей же латинізований розчин може бути відновлений до помірно в’язкого або рідкого стану після 2-4 годин зберігання при контрольованій кімнатній температурі (15-25º С).

Приготування розчину для внутрішньо венної інфузії із ліофілізованогопорошка. Розчиніть порошок в розчині натрію хлориду чи воді для ін’єкцій. Вміст флакона знаходиться під від’ємним тиском. Під час розчинення слід уникати утворення аерозолю, будьте особливо уважні під час введення голки у флакон. Уникайте вдихати аерозоль препарату під час розведення.

Запобіжні заходи. З огляду на токсичність препарату слід дотримуватися запобіжних заходів:

персонал повинен добре володіти технікою розведення і застосування препарату;

вагітним не слід працювати з цим препаратом;

персонал, який працює з доксорубіцином, повинен використовувати запобіжні засоби – захисні окуляри, халат, одноразові рукавички і маску;

для розчинення слід використовувати підготовлену поверхню (краще під ламінарним потоком повітря). Робоча поверхня повинна бути вкрита одноразовим, на пластиковій основі, абсорбуючим папером;

всі матеріали, що використовуються для розчинення, введення або прибирання, у тому числі рукавички, слід зібрати в пакети, призначені длявисокотоксичних відходів, з метою подальшої високотемпературної утилізації;

розчин, що витік або був розлитий, слід розвести розчином натріюгіпохлориту (з 1% активного хлору), потім промокнути і промити водою;

всі матеріали, використані для прибирання, слід утилізувати як вказано вище;

у випадку контакту препарату зі шкірою забруднену ділянку слід реально промити милом з водою або розчином натрію бікарбонату. Однак при цьому не слід використовувати щітку;

у випадку контакту препарату з очима тримайте повіки і промийте око (очі) великою кількістю води протягом 15 хвилин щонайменше. Потім зверніться долікаря для оцінки стану очей;

завжди мийте руки після знімання рукавичок.

Вплив на фертильність. У жінок застосування доксорубіцину може зумовитине фертильний стан. Доксорубіцин може спричинити аменорею. Овуляція і місячні відновлюються після закінчення курсу лікування, однак якщо лікування розпочиналося на фоні менопаузи, то після закінчення лікування місячні не поновлюються.

У чоловіків доксорубіцин може виявляти мутагенну дію і ушкоджувати хромосоми в сперматозоїдах. Олігоспермія або азооспермія можуть набувати перманентного характеру, однак інколи, через кілька років після завершення лікування, показники спермограми можуть повертатися до норми. Чоловікам, які отримують лікування доксорубіцином, слід використовувати ефективні методи контрацепції.

Вагітність і лактація. Ембріотоксичний вплив доксорубіцинупідтверджений як in vitro, так in vivo. Коли доксорубіцин призначали пацюкам доі після запліднення, в період лактації, препарат був токсичним і для тварини, ідля плода.

Застосування доксорубіцину у вагітних може завдати шкоди плоду. Жінок, які починають лікування доксирубіцином під час вагітності або у яких вагітність настає на фоні лікування, слід попереджувати про потенційний ризик для плода.

Доксорубіцин виділяється з грудним молоком. Жінкам слід утримуватися від годування груддю протягом лікування доксорубіцином.

Вплив на здатність керувати автомобілем чи працювати з механізмами. Вплив доксирубіцину на здатність керувати автомобілем чи працювати з механізмами детально не досліджувався.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Адрибластин найчастіше застосовується в комбінації з іншими цито токсичними засобами. Адитивний токсичний ефект найчастіше виявляється проявами з боку кісткового мозку та інших кровотворних органів, а також травного тракту. Застосування Адрибластину в комбінованій хіміотерапії разом з іншими потенційно кардіо токсичними препаратами, а також спільне застосування з іншими кардіоактивними засобами (наприклад, блокаторами кальцієвих каналів) вимагає моніторингу функції серця протягом усього періоду лікування. Зміни функції печінки під впливом супутньої терапії можуть погіршувати метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність доксирубіцину.

Несумісність. Доксорубіцин не слід змішувати з іншими препаратами. Слід уникати контакту з лужними розчинами, щоб уникнути гідролізу доксорубіцину. Доксорубіцин не слід змішувати з гепарином, оскільки хімічна несумісність може призвести до преципітації.

Умови та термін зберігання. Порошок Адрибластину швидкорозчинного слід зберігати при температурі (15 - 25°С) у недоступних для дітей місцях. У розчиненому вигляді Адрибластин швидкорозчинний можна зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 годин при температурі (15 - 25°С) або протягом 48годин при температурі від 4 до 10°С.

Термін придатності – 4 роки.



Увага! Інструкція до препарату на сайті має інформаційне значення. Перед застосуванням ознайомтесь з інструкцією виробника!