Що таке уретрит та чому він виникає?

Уретрит – це запальний процес, що вражає сечовипускальний канал (уретру) й супроводжується неприємними симптомами. Назва походить від грецького слова urethra – сечівник. На практиці, відповідаючи на запитання, що таке уретрит, лікарі зазвичай мають на увазі саме запалення уретри, яке може бути спричинене як інфекційними, так і неінфекційними чинниками. Уретрит не є окремим захворюванням, а радше симптомокомплексом, який виникає на тлі інфекцій або через механічне подразнення, алергічні реакції, хімічний вплив тощо. Цей стан є однією з найпоширеніших урологічних проблем як у чоловіків, так і у жінок, хоча клінічні прояви можуть суттєво відрізнятися залежно від статі, віку та супутніх захворювань.

У цьому матеріалі буде висвітлено важливу інформацію про уретрит: що це, які механізми його виникнення, діагностичні підходи та сучасні принципи медикаментозної терапії. Особливу увагу приділено клінічним відмінностям уретриту у різних груп пацієнтів і доказовим методам контролю запального процесу.

Причини

Патогенез уретриту пов’язаний з ураженням слизової оболонки сечовипускального каналу, що розвивається під впливом зовнішніх або внутрішніх чинників. У клінічній практиці встановлення етіології захворювання є визначальним кроком для підбору ефективної терапії. Причини виникнення уретриту можуть бути як інфекційними, так і неінфекційними, а в деяких випадках – змішаними. Нижче наведено перелік основних факторів, які здатні спровокувати запалення уретри.

Основні причини уретриту:

1. Інфекції, що передаються статевим шляхом. Гонорея, хламідіоз, трихомоніаз, мікоплазмоз та інші венеричні хвороби є провідними причинами розвитку інфекційного уретриту, особливо серед статево активного населення.
2. Умовно-патогенні мікроорганізми. Потрапляння умовно-патогенних бактерій (наприклад, кишкової палички або стафілококів) у просвіт уретри може стати пусковим механізмом розвитку запалення, особливо за наявності застою сечі чи недостатнього дотримання гігієнічних норм.
3. Механічне подразнення слизової. Часте використання катетера, травми під час інструментальних процедур або інтенсивні статеві акти можуть викликати мікропошкодження, що призводять до запалення.
4. Алергічні реакції. У деяких пацієнтів уретрит виникає як наслідок гіперчутливості до гелів, засобів гігієни, латексу або сперміцидів, які викликають подразнення уретри.
5. Хімічний вплив. Застосування агресивних антисептиків, лужних миючих засобів або медикаментів для місцевого введення в уретру може стати причиною подразнення слизової оболонки й подальшого розвитку запального процесу.
6. Імунологічні порушення. Аутоімунні процеси або загальна імуносупресія можуть бути фоном для розвитку неінфекційного хронічного уретриту.
7. Супутні урологічні захворювання. Хронічний простатит, цистит або сечокам’яна хвороба іноді ускладнюються вторинним уретритом через порушення нормального пасажу сечі або бактеріальну контамінацію.
8. Анатомічні особливості. Вузька уретра, вроджені дефекти сечовивідного каналу чи післяопераційні зміни можуть створювати умови для застою сечі та підвищення ризику запалення.
9. Гормональні зміни. У жінок в період менопаузи на тлі зниження рівня естрогенів можлива атрофія слизової, що знижує її захисні властивості і сприяє інфікуванню.

У групу ризику щодо розвитку уретриту входять особи, які ведуть активне або безладне статеве життя без використання бар’єрних засобів захисту, зокрема презервативів. Підвищену вразливість також мають пацієнти з хронічними інфекціями сечовидільної системи, зниженим імунітетом, а також ті, хто переніс інвазивні урологічні втручання або катетеризацію. До окремої категорії належать жінки в період менопаузи через гормональні зміни та атрофію слизової, а також діти із порушеннями гігієни чи анатомічними аномаліями сечовивідних шляхів. Часті рецидиви уретриту спостерігаються у пацієнтів із цукровим діабетом, сечокам’яною хворобою та імунодефіцитними станами.

Симптоми

Клінічна картина уретриту варіюється залежно від збудника, тривалості захворювання, віку пацієнта та супутніх факторів. У типових випадках пацієнти звертаються до лікаря зі скаргами на дискомфорт під час сечовипускання, що часто супроводжується відчуттям печіння або різі. Такий симптом є результатом запального процесу в слизовій оболонці уретри, яка стає надзвичайно чутливою до проходження сечі.

У чоловіків симптоми зазвичай більш виражені: спостерігаються гнійні або слизово-гнійні виділення з уретри, почервоніння і набряк зовнішнього отвору сечовипускального каналу, а також болісні відчуття в області промежини або статевого члена. Іноді можливе незначне підвищення температури тіла або загальна слабкість. Уретрит у жінок може протікати менш помітно, часто без виражених виділень, але з дискомфортом при сечовипусканні або частими позивами до туалету.

Види

Урологи класифікують уретрит залежно від природи збудника, клінічного перебігу та особливостей запального процесу. Такий підхід дозволяє точніше діагностувати захворювання та підібрати ефективну терапевтичну тактику. Кожен вид має свою специфіку перебігу: наприклад, уретрит у чоловіків частіше має виражену симптоматику, тоді як уретрит у дітей нерідко протікає із залученням інших відділів сечової системи. Нижче наведено основні типи уретриту з клінічного погляду.

Основні види інфекційного уретриту:

1. Гонококовий уретрит. Викликається бактерією Neisseria gonorrhoeae – класичним збудником гонореї. Цей варіант характеризується гнійними виділеннями, різким болем при сечовипусканні та високою заразністю. Часто виникає у чоловіків після незахищеного статевого контакту, але також можливий і у жінок.
2. Хламідійний уретрит. Зумовлений інфекцією Chlamydia trachomatis і має тенденцію до малосимптомного перебігу, особливо у жінок. Цей тип уретриту нерідко діагностується із запізненням, що підвищує ризик хронізації та ускладнень з боку репродуктивної системи.
3. Бактеріальний уретрит. Виникає внаслідок потрапляння неспецифічної мікрофлори – кишкової палички, стафілококів, стрептококів. Може бути наслідком порушення гігієни, сечового застою або супутніх захворювань. Часто трапляється у дітей або літніх людей.
4. Вірусний уретрит. Найчастіше асоціюється з вірусом простого герпесу або цитомегаловірусом. Має хронічний перебіг з періодичними загостреннями. Супроводжується печінням, дискомфортом і іноді – появою пухирців у ділянці зовнішнього отвору уретри.
5. Кандидозний уретрит. Пов’язаний із надмірним розмноженням грибів роду Candida, переважно після антибіотикотерапії або на тлі імунодефіцитів. Частіше зустрічається у жінок, але також можливий у чоловіків, особливо при супутньому цукровому діабеті.

Окрім інфекційних форм, існують також неінфекційні варіанти уретриту:

1. Травматичний уретрит. Виникає внаслідок механічного пошкодження слизової уретри – після інструментальних процедур (катетеризації, цистоскопії) або травм під час статевого акту.
2. Алергічний уретрит. Є результатом гіперчутливості до місцевих подразників – латексу, мийних засобів, сперміцидів. Супроводжується свербежем, набряком, іноді – висипом.
3. Хімічний уретрит. Може розвинутися через вплив агресивних антисептиків або лікарських засобів, що вводяться в уретру.
4. Застійний (конгестивний) уретрит. Зумовлений тривалим венозним застоєм у малому тазі, нерідко на тлі геморою, простатиту або сексуальної стриманості.
5. Аутоімунний уретрит. Виникає при системних захворюваннях (наприклад, реактивному артриті), коли імунна система помилково атакує клітини слизової уретри.

Залежно від тривалості та характеру запального процесу, уретрит поділяють на:

1. Гострий уретрит. Раптовий початок, інтенсивні симптоми (печіння, болісне сечовипускання, виділення).
2. Хронічний уретрит. Має млявий перебіг з періодичними загостреннями, часто супроводжується ускладненнями та потребує тривалого лікування.

Також у клінічній практиці уретрит поділяють на:

1. Первинний уретрит. Запалення виникає безпосередньо в сечівнику, найчастіше при статевих інфекціях.
2. Вторинний уретрит. Розвивається як ускладнення інших захворювань – простатиту, циститу, пієлонефриту. У таких випадках запалення уретри є лише частиною загального патологічного процесу в сечовидільній системі.

За відсутності своєчасної діагностики та правильного лікування уретрит може спричинити низку серйозних ускладнень, які стосуються як сечовидільної, так і репродуктивної системи. У чоловіків тривале запалення уретри нерідко призводить до епідидиміту, простатиту чи звуження уретри, що ускладнює сечовипускання і може викликати хронічний больовий синдром. У жінок ускладнення проявляються у вигляді циститу, запалення шийки матки, а при хламідійній інфекції – навіть безпліддя. Уретрит у дітей здатен ускладнюватися пієлонефритом або везикоуретеральним рефлюксом. 

Діагностика

Обстеження пацієнта з підозрою на уретрит передбачає комплексний підхід, що включає як клінічну оцінку, так і лабораторні та інструментальні методи дослідження. 

У рамках лабораторної діагностики проводиться загальний аналіз сечі, який дозволяє виявити запальні зміни, такі як лейкоцитурія або бактеріурія. Важливим етапом є мікроскопія мазка з уретри, що дає змогу оцінити наявність збудників або клітин запалення. Для точного встановлення етіології запалення використовуються методи ПЛР (полімеразної ланцюгової реакції), які дають змогу ідентифікувати хламідії, гонококи, мікоплазми та інші збудники інфекцій, що передаються статевим шляхом. Бактеріологічний посів дозволяє визначити чутливість виявлених мікроорганізмів до антибіотиків.

У складніших випадках, особливо при підозрі на хронічний або ускладнений перебіг, застосовується ультразвукове дослідження органів малого таза, передміхурової залози або сечового міхура. У чоловіків іноді рекомендована уретроскопія для візуального огляду стінок уретри.

Лікування

Сучасна терапія уретриту базується на індивідуальному підході, який враховує тип збудника, характер перебігу захворювання та стан імунної системи пацієнта. Основна мета лікування полягає не лише у зменшенні симптомів, а й у повному усуненні інфекційного агента та відновленні нормального функціонування слизової уретри. Саме тому важливо дотримуватись комплексної схеми, яку призначає лікар після підтвердження діагнозу.

Чим лікують уретрит:

1. Антибактеріальне лікування. Основний метод лікування бактеріального уретриту. Препарати підбираються індивідуально залежно від збудника. При гонококовому уретриті ефективними є цефалоспорини третього покоління, тоді як при хламідійному уретриті зазвичай використовують азитроміцин або доксициклін. Усі ліки від уретриту мають підбиратися лише після лабораторного аналізу, що гарантує успішне усунення інфекції.
2. Противірусні засоби. Застосовуються при уретриті вірусної етіології (наприклад, ацикловір при герпетичному ураженні).
3. Протигрибкові препарати. Використовують у випадках кандидозного уретриту (наприклад, флуконазол).
4. Протизапальна терапія. Для зменшення запального процесу та дискомфорту застосовують нестероїдні протизапальні засоби, іноді – у формі місцевих препаратів. У пацієнтів із супутнім простатитом або вагінітом така терапія значно покращує перебіг хвороби.
5. Зміцнення імунітету. При рецидивуючому перебігу рекомендовано призначення препаратів для імуностимуляції, а також засобів для нормалізації кишкової та урогенітальної мікрофлори. Це особливо важливо після курсу антибіотиків для зниження ризику повторного інфікування.
6. Фітотерапія. Деякі лікарі рекомендують супутнє застосування урологічних зборів і відварів трав із м’яким сечогінним і протизапальним ефектом. Це не основа лікування, але додатковий компонент, який може полегшити стан пацієнта.
7. Виключення статевих контактів на період лікування. Це критично важливо не лише для одужання, а й для попередження повторного інфікування. У разі виявлення інфекції, що передається статевим шляхом, обов’язково проводиться паралельне лікування статевого партнера.
8. Терапія супутніх захворювань. Наприклад, бактеріальний уретрит нерідко супроводжує цистит або хронічний простатит, тому ефективність лікування залежить і від санації інших вогнищ інфекції.
9. Гігієнічні корекції. Пацієнтам рекомендують змінити підхід до інтимної гігієни, уникати агресивних миючих засобів, носити вільну білизну з натуральних тканин, дотримуватися регулярного, але делікатного гігієнічного режиму. Це актуально як для чоловіків, так і для жінок, особливо якщо виникає питання як лікувати уретрит у жінок без провокування рецидивів.

У випадку, коли постає питання як лікувати уретрит у чоловіків, обов’язковим є звернення до уролога. Для жінок першою ланкою може бути гінеколог, проте при ускладненому перебігу слід знати, який лікар лікує уретрит у жінок у випадках з підозрою на ІПСШ або імунні порушення – іноді потрібна консультація дерматовенеролога чи інфекціоніста.

Препарати при уретриті

Профілактика

Профілактика уретриту ґрунтується на мінімізації дії факторів, які здатні порушити цілісність слизової оболонки сечовивідного каналу або сприяти потраплянню патогенних мікроорганізмів. Ці заходи особливо важливі для осіб, які вже перенесли епізоди уретриту, а також для пацієнтів із хронічними урогенітальними проблемами. На відміну від лікування, профілактичні кроки слід втілювати на постійній основі, щоб знизити ймовірність рецидивів та ускладнень.

Ефективна профілактика уретриту включає такі дії:

• регулярне проходження урологічного або гінекологічного огляду;
• обережність при відвідуванні громадських місць;
• корекція щоденного водного балансу;
• дотримання інтимної гігієни з урахуванням статі;
• контроль гормонального стану;
• виключення агресивних засобів гігієни;
• використання бар’єрних методів контрацепції (презервативів) під час статевих контактів, особливо з новими партнерами;
• уникнення переохолодження, тривалого сидіння на холодних поверхнях;
• своєчасне лікування інфекцій сечостатевої системи та супутніх захворювань;
• використання особистих засобів захисту у медичних закладах. 

Застосування вищенаведених заходів профілактики дозволяє не лише запобігти первинному виникненню уретриту, а й уникнути його рецидивів у майбутньому. Особливої ваги ці кроки набувають для тих, хто вже переніс захворювання, адже профілактика уретриту у таких випадках має стати частиною щоденного піклування про здоров’я.

Уретрит – це запальний процес у сечовипускальному каналі, що потребує комплексного підходу до діагностики, лікування та профілактики. Причини його розвитку можуть бути як інфекційними, так і неінфекційними, а перебіг – гострим або хронічним. Своєчасне обстеження та правильно противірусні, протигрибкові засоби або антибіотики від уретриту забезпечують ефективне усунення збудника та знижують ризик ускладнень. Однак самолікування, зокрема неконтрольований прийом препаратів або використання агресивних місцевих засобів, може призвести до хронізації запалення, ураження нирок чи безпліддя.

Для безпечної та результативної терапії важливо обирати сертифіковані лікарські засоби за призначенням фахівця. У мережі аптек «Бажаємо здоров’я» в Києві та інших містах України (окрім тимчасово окупованих територій) доступний широкий вибір препаратів для лікування урологічних захворювань, зокрема засоби для етіотропної та симптоматичної терапії уретриту. Дотримання лікарських рекомендацій і відповідальне ставлення до власного здоров’я – ключ до повного одужання та попередження повторного запалення.