Цитомегаловірусна інфекція: як можна заразитись цитомегаловірусом?

Цитомегаловірусна інфекція – це поширене вірусне захворювання, яке належить до родини герпесвірусів і здатне довготривало зберігатися в організмі людини у латентній формі. Цитомегаловірус – це ДНК-вмісний вірус, що інфікує епітеліальні, ендотеліальні, лімфоїдні клітини та клітини залоз, спричиняючи повільно-прогресуюче ураження органів і тканин. Назва походить від грецьких слів «kytos» – клітина, «megas» – великий, і вказує на типову особливість вірусу спричиняти гіпертрофію інфікованих клітин. Найбільшу клінічну значущість інфекція має для осіб з імунодефіцитами, новонароджених, вагітних жінок і пацієнтів із трансплантованими органами. Через здатність довгий час залишатися безсимптомною, ЦМВ-інфекція нерідко залишається недіагностованою, проте за певних умов може активізуватися та спричинити тяжкі ускладнення.
У цій статті ми розглянемо, цитомегаловірус, що це таке, які існують механізми зараження, основні клінічні прояви та сучасні методи лікування. Також проаналізуємо, як відрізнити латентну форму від активної, та які стратегії застосовуються для контролю захворювання в імуноскомпрометованих пацієнтів.

Причини виникнення

Механізми зараження цитомегаловірусом охоплюють широкий спектр біологічних шляхів, що пов’язані з прямим контактом із секретами чи тканинами, в яких зберігається активний вірус. Інфікування можливе як у ранньому дитинстві, так і в дорослому віці, а також під час внутрішньоутробного розвитку. У більшості випадків імунна система контролює вірус, однак за певних умов можлива його повторна активація. 

Основні шляхи та причини інфікування цитомегаловірусом включають:

• контакт із біологічними рідинами;
• трансплацентарне інфікування плода;
• інфікування при пологах або під час грудного вигодовування;
• переливання інфікованої донорської крові або трансплантація органів;
• прямий статевий контакт.

Таким чином, коли розглядається питання, як передається цитомегаловірус, слід враховувати як побутові, так і медичні чи перинатальні умови зараження. Знання цих шляхів допомагає оцінити індивідуальні ризики та своєчасно вживати заходів для зниження ймовірності інфікування, особливо у вразливих груп населення.

Симптоми цитомегаловірусної інфекції

Початкові прояви цитомегаловірусної інфекції можуть бути настільки неспецифічними, що залишаються непоміченими або сприймаються як звичайне нездужання. Однак при зниженні імунітету або вразливості організму клінічна картина набуває системного характеру. Цитомегаловірус, симптоми якого залежать від імунного статусу людини, може вражати як поодинокі органи, так і кілька систем одночасно.

До найбільш типових проявів цитомегаловірусної інфекції належать:

1. Постійна субфебрильна температура тіла. У пацієнтів часто відзначається підвищення температури до 37,2–38 °C, яке триває тижнями без очевидної причини й не супроводжується гострим запальним синдромом.
2. М'язовий біль, головний біль, озноб. Ці симптоми нерідко нагадують грипоподібний стан і можуть поєднуватися зі слабкістю, епізодами легкої лихоманки та ломоти в тілі.
3. Астенія та сонливість. Характеризуються відчуттям постійної втоми, зниженням працездатності та необхідністю тривалого відпочинку.
4. Реактивна лімфаденопатія. Збільшення шийних, пахвинних або підщелепних лімфовузлів – частий і ранній симптом цитомегаловірусної активності, який може зберігатися навіть після нормалізації інших показників.
5. Зміни в роботі шлунково-кишкового тракту. Вірус здатний викликати гепатомегалію, помірне підвищення рівня печінкових ферментів, диспепсію та, в окремих випадках, гастроентерит, особливо у пацієнтів з імуносупресією.
6. Схожість із клінікою інфекційного мононуклеозу. У деяких випадках цитомегаловірус, симптоми у дорослих якого нагадують вірусну інфекцію Епштейна–Барра, включають біль у горлі, м’язах, загальне нездужання, висипку після прийому антибіотиків пеніцилінового ряду.
7. Зорові порушення на фоні імуносупресії. У пацієнтів з ВІЛ або після трансплантації може розвиватися цитомегаловірусний ретиніт, що проявляється зниженням гостроти зору або появою «тіней» перед очима.
8. Порушення слуху чи неврологічні симптоми (у новонароджених). У разі вродженої інфекції можливі мікроцефалія, затримка розвитку, сенсоневральна туговухість, що формуються у перинатальному періоді.

Цитомегаловірус, ознаки якого варіюються від легких респіраторних симптомів до тяжких уражень ЦНС, залишається діагностичним викликом через поліморфізм проявів. Тільки поєднання клінічного аналізу, лабораторних тестів і врахування імунного статусу дозволяє точно встановити активну фазу інфекції.

Клінічні форми

Цитомегаловірусна інфекція може проявлятися у різних клінічних формах, які залежать від віку людини, імунного статусу та шляху інфікування. Така класифікація важлива не лише з точки зору теорії, а й у практиці, оскільки допомагає адекватно оцінити ризики та визначити потребу в лікуванні. Найвищу загрозу цитомегаловірус становить для новонароджених, пацієнтів з ослабленим імунітетом і вагітних жінок, у яких перебіг хвороби може бути тяжким і спричиняти довготривалі ускладнення.

Найпоширенішими клінічними формами цитомегаловірусної інфекції є:

1. Вроджена інфекція, яка виникає внаслідок трансплацентарної передачі вірусу під час первинного інфікування матері. Цитомегаловірус у дітей, які заразились внутрішньоутробно, може викликати серйозні ураження нервової системи, слуху, печінки, зорового аналізатора або навіть призводити до інвалідності.
2. Перинатальне інфікування, яке передається новонародженому під час пологів або з грудним молоком. У доношених малюків зазвичай перебігає легко, однак у недоношених можливий розвиток генералізованих форм інфекції.
3. Набута форма в імунокомпетентних осіб, яка виникає внаслідок побутового або статевого контакту з вірусоносієм. Ця форма зазвичай має стертий або мононуклеозоподібний перебіг і може не потребувати специфічного лікування.
4. Реактивація інфекції в умовах імуносупресії, наприклад, після трансплантації або при ВІЛ-інфекції. У таких випадках вірус здатен викликати важкі ускладнення – пневмонію, ретиніт, енцефаліт, гастроентерит, нефрит, що потребують противірусної терапії та постійного контролю.
5. Цитомегаловірус при вагітності, який особливо небезпечний у разі первинного інфікування в I триместрі. Для оцінки безпеки важливо враховувати рівень специфічних антитіл IgG та IgM, а також кількісне ПЛР-дослідження. Цитомегаловірус при вагітності, норма якого не перевищує порогових значень у крові та сечі, не потребує агресивного втручання, але вимагає ретельного динамічного моніторингу.
6. Безсимптомне носійство, коли в організмі людини присутній латентний вірус без клінічних проявів. Такий стан характерний для більшості здорових дорослих і дітей, але в окремих випадках може активуватися при зниженні імунного захисту.

Знання клінічних форм дає змогу обґрунтовано підійти до діагностики, обрати правильну тактику спостереження або лікування, особливо в критичних періодах – таких як цитомегаловірус у вагітних або у новонароджених із підозрою на внутрішньоутробну інфекцію.

Діагностика

Діагностика цитомегаловірусу залежить від форми інфекції, імунного статусу пацієнта та клінічного контексту, потребує поетапного лабораторного і візуалізаційного обстеження. Найчастіше обстеження проводиться при підозрі на гостру інфекцію, у вагітних, новонароджених, а також у пацієнтів з імуносупресією. Рання й точна діагностика дає змогу виявити активну реплікацію вірусу або факт перенесеної інфекції.

Основні методи діагностики цитомегаловірусної інфекції включають:

• серологічний аналіз крові на IgG та IgM – найдоступніший аналіз на цитомегаловірус;
• авідність IgG-антитіл;
• полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР);
• культуральне дослідження;
• імунофлуоресцентна мікроскопія або імуногістохімія;
• УЗД, нейросонографія або МРТ (у новонароджених);
• амніоцентез (при інфекції у вагітних).

Цитомегаловірус, діагностика якого базується не лише на аналізі крові, але й на оцінці тканин, рідин і клінічної картини, вимагає індивідуального підходу. Комплексна діагностика є критично важливою для виявлення активної інфекції та вибору правильної стратегії ведення пацієнта.

Лікування

Цитомегаловірус, лікування якого залежить від клінічної форми, імунного статусу пацієнта та наявності ускладнень, у більшості випадків не потребує активного втручання. У здорових людей з нормальною імунною відповіддю інфекція зазвичай перебігає легко або безсимптомно, і організм самостійно справляється з вірусом, формуючи стійкий імунітет. Водночас у пацієнтів з імуносупресією, новонароджених, вагітних або при генералізованих формах захворювання потрібне цілеспрямоване противірусне лікування.

Цитомегаловірус, протокол лікування якого в складних випадках включає противірусні засоби, найчастіше контролюється препаратами з групи інгібіторів вірусної ДНК-полімерази. Застосування цих препаратів показано при тяжкому перебігу інфекції, у пацієнтів після трансплантації, при ВІЛ-асоційованій ЦМВ-ретиніті, енцефаліті, гепатиті, а також у новонароджених із підтвердженим системним ураженням. У деяких випадках проводиться тривала супресивна терапія для профілактики рецидиву.

Що стосується вагітних, то як лікувати цитомегаловірус у цьому випадку – питання складне й вирішується строго індивідуально. Противірусні препарати призначаються вкрай обережно, а пріоритетом є моніторинг стану плода за допомогою УЗД, ПЛР-дослідження навколоплідних вод та серологічного контролю в матері. У новонароджених лікування може тривати до 6 місяців і включає ретельний нагляд за неврологічним розвитком і слухом.

Профілактика

Профілактика цитомегаловірусної інфекції не має універсального підходу й актуальна насамперед для певних категорій пацієнтів із високим ризиком ускладнень. У загальній популяції, де більшість дорослих вже є серопозитивними до CMV, специфічна профілактика не проводиться. Натомість у медичній практиці існує чітко визначений контингент, для якого профілактичні заходи мають критичне значення.

Найбільшу увагу приділяють первинній профілактиці у вагітних жінок, які не мають антитіл до цитомегаловірусу (серонегативні). Для них основою є дотримання гігієнічних заходів, оскільки головне джерело інфікування – маленькі діти. Рекомендується уникати прямого контакту зі слиною та сечею малюків, не ділитися столовими приборами, не цілувати в губи дитину, а також ретельно мити руки після зміни підгузків або прибирання іграшок. 

Ще одна група, для якої профілактика є життєво важливою, – це пацієнти після трансплантації органів або кісткового мозку, а також особи з ВІЛ-інфекцією в стадії імуносупресії. У цих випадках практикують два підходи: активна профілактика за допомогою противірусних препаратів або регулярний моніторинг ПЛР-навантаження з початком лікування при перших ознаках реактивації вірусу. Така стратегія дозволяє уникнути важких ускладнень, зокрема CMV-пневмонії, енцефаліту або ретиніту.

У неонатології профілактика розглядається у разі високого ризику інфікування новонародженого через грудне молоко. У деяких випадках, наприклад, у недоношених або тяжкохворих немовлят, обговорюється тимчасова пастеризація молока або заміна на штучне вигодовування. Проте остаточне рішення завжди ухвалюється з урахуванням балансу між користю грудного вигодовування та ризиками ЦМВ-активації.

Цитомегаловірусна інфекція – це складне й багатогранне захворювання, яке у більшості випадків перебігає безсимптомно, але в певних клінічних ситуаціях може становити серйозну загрозу для здоров’я. Особливу увагу слід приділяти вагітним жінкам, новонародженим та пацієнтам з імунодефіцитом, для яких цитомегаловірус може спричинити тяжкі ураження внутрішніх органів або порушення розвитку. Своєчасна діагностика, динамічне спостереження і, за потреби, противірусна терапія дозволяють ефективно контролювати інфекцію. Самолікування у випадку цитомегаловірусу є неприпустимим, особливо при вагітності чи імуносупресії: застосування противірусних препаратів без нагляду лікаря може призвести до токсичних реакцій, порушення функції кісткового мозку або нирок.

Якщо вам необхідно придбати призначені лікарем засоби для супроводу терапії або підтримки імунної системи, зверніться до мережі аптек «Бажаємо здоров’я» – у Києві та інших містах України (окрім тимчасово окупованих територій). Тут вам допоможуть підібрати якісні та препарати, а також нададуть фахову консультацію з урахуванням вашого стану.