Енцефаліт: небезпечне запалення, яке потребує негайної уваги

Енцефаліт – це гостре або хронічне запалення паренхіми (тканини) головного мозку, яке становить серйозну загрозу для життя та здоров’я пацієнта через ризик розвитку тяжких неврологічних порушень. За даними Національного інституту неврологічних розладів та інсульту (NINDS) енцефаліт розвивається внаслідок запального ураження тканини головного мозку на тлі інфекційних або неінфекційних чинників і супроводжується різноманітними неврологічними проявами від легких когнітивних порушень до тяжких розладів свідомості, судомних нападів та коми. Термін «енцефаліт» походить від грецьких слів «enkephalos» (мозок) та суфікса «-itis» (запалення), що точно відображає суть захворювання. Цей стан вимагає невідкладної медичної допомоги, оскільки кожна година затримки може призвести до незворотних структурних змін у мозковій тканині та стійких неврологічних порушень.

У цій статті ми детально розглянемо, що таке енцефаліт, його етіологічні чинники, клінічні прояви на різних стадіях захворювання та сучасні протоколи діагностики й лікування. Також проаналізуємо ефективність різних терапевтичних підходів, спрямованих на купірування запального процесу, захист нейронів та мінімізацію ризику довгострокових неврологічних ускладнень.

Причини енцефаліту

Розуміння етіологічних факторів енцефаліту є ключовим для своєчасної діагностики та призначення адекватної терапії. Причини енцефаліту надзвичайно різноманітні – від вірусних інфекцій до аутоімунних процесів, що вимагає комплексного диференційного підходу при обстеженні пацієнта. Важливо зазначити, що енцефаліт передається переважно через інфекційні агенти, хоча існують і неінфекційні форми захворювання.

Основні причини розвитку енцефаліту:

1. Вірус простого герпесу (HSV) – найпоширеніший збудник спорадичного енцефаліту в розвинених країнах, що уражає скроневі частки мозку та спричиняє тяжкі некротичні зміни в мозковій тканині.
2. Арбовірусні інфекції – група вірусів, що передаються через укуси комарів та кліщів, включаючи вірус Західного Нілу, японський енцефаліт, кліщовий енцефаліт та лихоманку денге.
3. Ентеровіруси – особливо віруси Коксакі та ECHO, які можуть проникати через гематоенцефалічний бар'єр та викликати запалення мозкових оболонок переважно у дітей.
4. Вірус вітряної віспи та оперізувального лишаю (Varicella zoster) – може реактивуватися навіть через десятиліття після первинної інфекції та спричинити васкуліт церебральних судин з подальшим розвитком енцефаліту.
5. Вірус кору – рідкісна, але небезпечна причина підгострого склерозуючого паненцефаліту, що розвивається через роки після перенесеної кореподібної інфекції.
6. Вірус Епштейна–Барр (EBV) – може уражати центральну нервову систему, особливо у пацієнтів з ослабленим імунітетом, і спричиняти розвиток енцефаліту на тлі інфекційного мононуклеозу.
7. Цитомегаловірус (CMV) – частіше асоціюється з енцефалітом у новонароджених та осіб з імунодефіцитними станами, включно з пацієнтами після трансплантації органів.
8. Вірус сказу – викликає абсолютно летальну форму енцефаліту при відсутності профілактичної вакцинації після укусу інфікованої тварини.
9. Бактеріальні інфекції – включаючи Mycobacterium tuberculosis, Listeria monocytogenes, Mycoplasma pneumoniae та боррелії (хвороба Лайма), що можуть проникати в центральну нервову систему.
10. Паразитарні інвазії – токсоплазмоз, цистицеркоз, малярія та амебний менінгоенцефаліт, особливо актуальні для імунокомпрометованих пацієнтів.
11. Аутоімунний енцефаліт – група захворювань, при яких власна імунна система атакує нейрональні антигени, включаючи анти-NMDA-рецепторний енцефаліт та лімбічний енцефаліт.
12. Постінфекційний (параінфекційний) енцефаліт – розвивається як імунопосередкована реакція після вірусних інфекцій або вакцинації внаслідок молекулярної мімікрії.
13. Грибкові інфекції – криптококовий менінгоенцефаліт, кандидоз та аспергільоз центральної нервової системи, переважно у пацієнтів з імунодефіцитними станами.
14. Поствакцинальний енцефаліт – рідкісне ускладнення, пов’язане з імунною реакцією на вакцинацію, а не з реплікацією вірусу.

Етіологічний фактор значною мірою визначає клінічний перебіг, прогноз та терапевтичну тактику при енцефаліті. Чи виліковний енцефаліт – залежить насамперед від природи збудника, своєчасності діагностики та адекватності призначеного лікування, оскільки деякі форми при ранньому втручанні мають сприятливий прогноз, тоді як інші можуть призводити до незворотних неврологічних наслідків.

Симптоми енцефаліту

Клінічна картина енцефаліту характеризується широким спектром неврологічних проявів, що відображають ступінь ураження мозкової тканини та локалізацію запального процесу. Енцефаліт, симптоми якого можуть розвиватися як гостро протягом кількох годин, так і поступово впродовж декількох днів, вимагає ретельного клінічного моніторингу для своєчасного виявлення погіршення стану пацієнта.

Основні симптоми енцефаліту:

• гарячка та інтенсивний головний біль – температура тіла часто підвищується до 38-40°C, супроводжується дифузним пульсуючим головним болем, який часто не купується звичайними анальгетиками та посилюється при рухах головою;
• порушення свідомості – від легкої сплутаності та дезорієнтації в часі й просторі до ступору та коматозного стану, що свідчить про тяжкість ураження кори головного мозку;
• судомні напади – можуть бути фокальними (обмеженими однією групою м'язів) або генералізованими тоніко-клонічними з втратою свідомості, прикушуванням язика та мимовільним сечовипусканням;
• поведінкові та психічні зміни – раптова агресивність, галюцинації, марення, дезінгібіція, неадекватні емоційні реакції або апатія, що особливо характерно для ураження лімбічної системи;
• фокальні неврологічні симптоми – геміпарез (слабкість половини тіла), порушення мови (афазія), проблеми з ковтанням (дисфагія), птоз повік або диплопія залежно від локалізації запального вогнища;
• менінгеальні знаки – ригідність потиличних м'язів, позитивні симптоми Керніга та Брудзинського, світлобоязнь та фонофобія, що вказують на залучення мозкових оболонок у патологічний процес;
• когнітивні порушення – зниження пам'яті (особливо на поточні події), труднощі з концентрацією уваги, дезорієнтація, нездатність впізнавати близьких людей або звичні предмети;
• рухові розлади – атаксія (порушення координації), тремор, міоклонії (мимовільні м'язові смикання), паркінсонізм або хореїформні рухи при ураженні базальних гангліїв;
• вегетативні дисфункції – нестабільність артеріального тиску, порушення серцевого ритму, гіпер- або гіпотермія, профузне потовиділення, що свідчить про залучення стовбурових структур;
• мовленнєві порушення – дизартрія (нечітка вимова), моторна або сенсорна афазія, мутизм (повна відсутність мовлення) при ураженні мовленнєвих зон кори;
• зорові розлади – нечіткість зору, фотопсії (блискавки перед очима), випадіння полів зору, кортикальна сліпота при ураженні потиличних часток;
• порушення сну – інсомнія, інверсія циклу сон-неспання, гіперсомнія або патологічна денна сонливість при дисфункції гіпоталамуса.

Симптоми енцефаліту можуть варіювати від легких продромальних проявів до фульмінантного перебігу зі швидким розвитком коми та дихальної недостатності. Ознаки енцефаліту часто поєднуються з загальноінфекційними симптомами, що ускладнює ранню діагностику. У таких випадках важливо зберігати настороженість щодо можливого ураження центральної нервової системи, особливо за наявності гарячки та неврологічних скарг.

Наслідки енцефаліту

Наслідки енцефаліту залежать від багатьох факторів, включаючи етіологію захворювання, тяжкість ураження головного мозку, своєчасність початку лікування, вік пацієнта та наявність супутніх захворювань. Навіть після завершення гострої фази та проведення терапії у частини пацієнтів можуть зберігатися тривалі порушення.

Когнітивні розлади є одними з найпоширеніших резидуальних проявів енцефаліту. Пацієнти часто скаржаться на стійкі порушення пам'яті, особливо короткочасної та оперативної, що ускладнює навчання та виконання професійних обов'язків. Порушення виконавчих функцій проявляються труднощами з плануванням, організацією діяльності та прийняттям рішень. У деяких випадках спостерігається зниження швидкості обробки інформації та уповільнення психомоторних реакцій.

Епілептичні напади залишаються серйозною проблемою для багатьох осіб, які перенесли енцефаліт. Постенцефалітична епілепсія може розвинутися як безпосередньо після гострого періоду, так і через місяці або роки після видужання. Формування епілептогенних вогнищ у корі головного мозку внаслідок гліозу та рубцевих змін призводить до рецидивуючих судомних нападів, що вимагають тривалої протиепілептичної терапії.

Рухові розлади також є частими наслідками перенесеного енцефаліту та залежать від локалізації ураження мозкової тканини. У пацієнтів можуть спостерігатися слабкість у кінцівках, порушення координації рухів, нестійкість ходи, тремор або мимовільні рухи. У тяжчих випадках можливе формування стійких парезів чи паралічів, що обмежують самостійність і потребують тривалої реабілітації.

Крім того, у частини пацієнтів відзначаються порушення м’язового тонусу, уповільнення рухів або ознаки вторинного паркінсонізму, що пов’язано з ураженням підкіркових структур. Такі рухові зміни можуть зберігатися тривалий час і суттєво впливати на повсякденну активність та якість життя.

Психіатричні та поведінкові порушення можуть мати не менш виражений вплив на повсякденне життя, ніж неврологічні дефіцити. Депресивні розлади розвиваються у значної частини пацієнтів як внаслідок органічного ураження лімбічних структур, так і як психологічна реакція на втрату попередньої функціональності. Тривожні розлади, емоційна лабільність з раптовими спалахами гніву або плаксивістю суттєво погіршують соціальну взаємодію. У деяких випадках спостерігаються стійкі зміни особистості з дезінгібіцією, імпульсивністю або зниженням критики до свого стану.

Мовленнєві порушення є поширеним наслідком енцефаліту та зазвичай пов’язані з ураженням мовленнєвих зон кори головного мозку або підкіркових структур. Вони можуть проявлятися у вигляді дизартрії – нечіткої, сповільненої або малозрозумілої вимови, а також афазії, що характеризується частковою або повною втратою здатності розуміти мовлення чи висловлювати власні думки. У тяжчих випадках можливий розвиток мутизму або стійких труднощів у вербальній комунікації, що істотно обмежує соціальну активність, професійну реалізацію та потребує тривалої логопедичної й нейрореабілітаційної підтримки.

Види енцефаліту

Класифікація енцефаліту допомагає лікарям краще зрозуміти причини захворювання, особливості його перебігу та підібрати відповідне лікування. Поділ енцефаліту на окремі види має важливе значення для правильної діагностики й оцінки можливих наслідків захворювання.

Основні види енцефаліту:

1. Герпетичний енцефаліт – найпоширеніша форма спорадичного вірусного енцефаліту, спричинена вірусом простого герпесу типу 1 (рідше типу 2), що характеризується переважним ураженням скроневих та лобових часток з розвитком геморагічного некрозу мозкової тканини.
2. Кліщовий енцефаліт – природно-вогнищеве трансмісивне захворювання, збудником якого є вірус кліщового енцефаліту з родини флавівірусів, що передається при укусах іксодових кліщів та характеризується сезонністю з піком захворюваності в весняно-літній період.
3. Японський енцефаліт – арбовірусна інфекція, ендемічна для країн Південно-Східної Азії та Західної Пацифіки, що передається комарами роду Culex та може призводити до тяжких неврологічних ускладнень з високою летальністю.
4. Енцефаліт Західного Нілу – арбовірусна інфекція, спричинена флавівірусом, що передається комарами роду Culex, характеризується переважно легким перебігом, але у 1% випадків розвивається нейроінвазивна форма з ураженням центральної нервової системи.
5. Вірусний енцефаліт, спричинений ентеровірусами (Коксакі, ECHO) – переважно уражає дітей та осіб молодого віку, передається фекально-оральним та повітряно-крапельним шляхом, часто поєднується з менінгітом.
6. Постінфекційний енцефаліт – імунопосередкована форма запалення мозку, що розвивається через 1-3 тижні після перенесеної вірусної інфекції (кір, краснуха, вітряна віспа, грип) або вакцинації внаслідок аутоімунної реакції проти мієліну.
7. Аутоімунний енцефаліт – група захворювань, при яких антитіла атакують нейрональні поверхневі або синаптичні білки, включаючи анти-NMDA-рецепторний енцефаліт, анти-LGI1, анти-CASPR2, анти-AMPA-рецепторний та інші форми.
8. Лімбічний енцефаліт – характеризується переважним ураженням структур лімбічної системи (гіпокамп, мигдалина) з розвитком порушень пам'яті, судомних нападів та психіатричних симптомів, може бути паранеопластичним або аутоімунним.
9. Бактеріальний (інфекційний) енцефаліт – спричинений бактеріальними агентами, такими як Listeria monocytogenes, Mycobacterium tuberculosis, Treponema pallidum (нейросифіліс), Borrelia burgdorferi (нейробореліоз).
10. Токсоплазмозний енцефаліт – опортуністична паразитарна інфекція центральної нервової системи, спричинена Toxoplasma gondii, переважно розвивається у пацієнтів з імунодефіцитом (ВІЛ/СНІД, онкогематологічні захворювання).
11. Рабічний енцефаліт (сказ) – абсолютно летальне захворювання, спричинене вірусом сказу з родини рабдовірусів, що передається через слину інфікованих тварин при укусах та характеризується прогресивним ураженням центральної нервової системи.
12. Грибковий енцефаліт – розвивається переважно в імунокомпрометованих пацієнтів, найчастіше спричинений Cryptococcus neoformans, рідше Candida species, Aspergillus або ендемічними грибами.
13. ВІЛ-асоційований енцефаліт – пряме ураження мозкової тканини вірусом імунодефіциту людини з розвитком прогресуючої деменції та когнітивних порушень у пацієнтів з недостатньо контрольованою інфекцією.
14. Енцефаліт Расмуссена – рідкісне хронічне прогресуюче захворювання невідомої етіології, що характеризується однобічним запаленням кори головного мозку, фармакорезистентними судомами та прогресуючим неврологічним дефіцитом.

Енцефаліти у дітей мають певні особливості перебігу та етіології порівняно з дорослими, оскільки незріла імунна система та гематоенцефалічний бар'єр створюють підвищену чутливість до певних інфекційних агентів. Точна ідентифікація типу енцефаліту через лабораторну діагностику, нейровізуалізацію та аналіз клінічної картини є критично важливою для призначення етіотропної терапії та визначення прогнозу захворювання.

Діагностика енцефаліту

Енцефаліт, діагностика якого вимагає комплексного мультидисциплінарного підходу, потребує швидкого та точного встановлення діагнозу для своєчасного початку специфічної терапії. Клінічна оцінка включає ретельний збір анамнезу з акцентом на можливий контакт з інфекційними агентами, укуси кліщів або комах, нещодавні подорожі до ендемічних регіонів, перенесені інфекції та імунізаційний статус пацієнта. 

Люмбальна пункція з аналізом цереброспінальної рідини є обов'язковою діагностичною процедурою при підозрі на енцефаліт. У лікворі типово виявляється лімфоцитарний плеоцитоз (підвищення кількості лімфоцитів), помірне підвищення білка та нормальний або незначно знижений рівень глюкози. Молекулярна діагностика методом полімеразної ланцюгової реакції дозволяє ідентифікувати вірусну ДНК або РНК безпосередньо в цереброспінальній рідині, що є золотим стандартом для підтвердження інфекційної етіології. Серологічні дослідження крові та ліквору на наявність специфічних антитіл класів IgM та IgG допомагають встановити збудника та визначити стадію інфекційного процесу.

Нейровізуалізація відіграє критичну роль у діагностиці енцефаліту. Магнітно-резонансна томографія головного мозку з контрастним підсиленням є найбільш чутливим методом, що дозволяє виявити характерні зміни в мозковій тканині, включаючи вогнища запалення, набряк, геморагії та зони некрозу. Комп'ютерна томографія має нижчу чутливість порівняно з МРТ, але може бути корисною для швидкої оцінки стану пацієнта в екстрених ситуаціях та виключення інших причин неврологічної симптоматики, таких як крововиливи або об'ємні утворення.

Електроенцефалографія (ЕЕГ) є важливим допоміжним методом, що дозволяє виявити дифузні або фокальні порушення електричної активності мозку, характерні для запального ураження. ЕЕГ особливо корисна для підтвердження судомної активності, оцінки ступеня ураження кори головного мозку та диференціації енцефаліту від інших причин порушення свідомості.

У межах комплексного обстеження також виконують загальноклінічні та біохімічні аналізи крові для оцінки запальної відповіді організму, функціонального стану печінки, нирок і електролітного балансу, а також для виключення метаболічних причин порушення свідомості. У складних діагностичних випадках може знадобитися біопсія мозкової тканини для гістологічного та мікробіологічного дослідження, хоча цей інвазивний метод застосовується рідко через високі ризики ускладнень.

Лікування енцефаліту

Терапевтичний підхід до лікування енцефаліту має бути невідкладним, комплексним та диференційованим залежно від етіології захворювання, оскільки затримка з призначенням специфічної терапії може призвести до незворотних неврологічних ускладнень або летального результату. Успіх лікування значною мірою залежить від ранньої діагностики та своєчасного початку етіотропної та патогенетичної терапії.

Основні напрямки лікування енцефаліту:

1. Противірусна терапія – при підозрі на вірусну етіологію енцефаліту противірусні препарати призначають якомога раніше, ще до отримання результатів лабораторних досліджень. Такий підхід особливо важливий при герпетичному енцефаліті, оскільки ранній початок лікування суттєво покращує прогноз і знижує ризик летальних наслідків. У клінічній практиці для лікування вірусного енцефаліту застосовують противірусні засоби на основі ацикловіру, ганцикловіру. Вибір конкретного препарату залежить від ймовірного збудника та клінічної ситуації.
2. Імуномодулююча терапія – у разі аутоімунного енцефаліту застосовують методи, спрямовані на пригнічення патологічної імунної відповіді. До них належать системні кортикостероїди, внутрішньовенний імуноглобулін або плазмаферез, які допомагають зменшити запалення та вплив аутоантитіл на нервову тканину.
3. Протисудомна терапія – застосовується для контролю та профілактики судомних нападів, які часто ускладнюють перебіг енцефаліту; вибір протисудомних засобів здійснюється індивідуально залежно від типу нападів, клінічного стану пацієнта та даних електроенцефалографії.
4. Підтримуюча та симптоматична терапія – інтенсивна інфузійна терапія для корекції водно-електролітного балансу, контроль внутрішньочерепного тиску з використанням осмотичних діуретиків (манітол) при набряку мозку, респіраторна підтримка при порушенні дихання, профілактика вторинних ускладнень.
5. Антибактеріальна терапія – емпіричне призначення антибіотиків широкого спектра дії (цефтріаксон, ванкоміцин, ампіцилін) до виключення бактеріальної етіології або при підтвердженні бактеріального менінгоенцефаліту з подальшою корекцією схеми згідно з результатами культурального дослідження.
6. Нейропротективна терапія – включає заходи, спрямовані на зменшення вторинного ушкодження нейронів, покращення мозкового кровообігу та метаболізму нервової тканини, а також профілактику гіпоксії й ішемічних змін; може передбачати застосування антиоксидантів, засобів для підтримки енергетичного обміну та препаратів, що сприяють стабілізації клітинних мембран.
7. Імуносупресивна терапія другої лінії – при резистентності до стандартного лікування аутоімунного енцефаліту застосовуються ритуксимаб (моноклональні антитіла проти CD20+ B-лімфоцитів) або циклофосфамід для досягнення довгострокової імуносупресії.

Ефективність терапії визначається злагодженим поєднанням етіотропних, патогенетичних і підтримувальних заходів, а також постійною оцінкою динаміки стану пацієнта. Подальше спостереження та реабілітація мають важливе значення для відновлення функцій нервової системи та профілактики хронічних змін з боку центральної нервової системи.

Противірусні

Профілактика енцефаліту

Профілактика енцефаліту спрямована на зменшення ризику зараження інфекціями, які можуть викликати запалення головного мозку, а також на підтримку захисних сил організму. Превентивні стратегії мають особливе значення для осіб, які проживають або подорожують до ендемічних регіонів, а також для груп підвищеного ризику.

Основні методи профілактики енцефаліту:

1. Імунопрофілактика кліщового енцефаліту – вакцинація від кліщового енцефаліту проводиться за стандартною схемою з трьох ін'єкцій (перша доза, друга через 1-3 місяці, третя через 9-12 місяців після другої) з подальшою ревакцинацією кожні 3-5 років для підтримання імунітету в осіб, які мають ризик контакту з іксодовими кліщами.
2. Планова вакцинація дітей – щеплення від енцефаліту інфекційного походження забезпечується через обов'язкову імунізацію проти кору, краснухи, паротиту та вітряної віспи згідно з національним календарем профілактичних щеплень, що значно знижує ризик розвитку постінфекційних ускладнень з ураженням центральної нервової системи.
3. Індивідуальний захист від векторних переносників – використання репелентів з DEET концентрацією 20-30% на відкриті ділянки шкіри, носіння світлого щільного одягу з довгими рукавами та штанинами, заправленими в шкарпетки або чоботи, регулярний огляд тіла після прогулянок на природі та своєчасне видалення кліщів значно знижують ризик інфікування.
4. Захист житлових приміщень – встановлення москітних сіток на вікна та двері, використання фумігаторів з інсектицидними пластинами або рідинами, застосування просочених перметрином тканин для захисту від комарів-переносників арбовірусних інфекцій в ендемічних регіонах.
5. Антирабічна профілактика – обов'язкове звернення до травмпункту або медичного закладу протягом перших годин після укусу, подряпини або ослинення пошкодженої шкіри будь-якою твариною для проведення курсу антирабічної вакцинації та введення антирабічного імуноглобуліну при показаннях.
6. Безпечність харчових продуктів – відмова від споживання сирого непастеризованого молока та молочних продуктів (особливо козячого та овечого) в ендемічних по кліщовому енцефаліту територіях, оскільки вірус може передаватися аліментарним шляхом при вживанні інфікованої продукції.
7. Гігієна рук та санітарія – ретельне миття рук з милом після контакту з тваринами, відвідування громадських місць, перед прийомом їжі для профілактики ентеровірусних інфекцій, що можуть спричинити енцефаліт переважно у дітей раннього віку.

Реабілітація після енцефаліту є важливою частиною одужання. Вона зазвичай включає лікувальну фізкультуру, вправи для покращення координації та мовлення, тренування пам’яті й мислення, а також психологічну підтримку.

Поступове та системне відновлення під наглядом фахівців допомагає повернутися до повсякденного життя, роботи й соціальної активності та зменшує ризик тривалих наслідків захворювання. Саме тому реабілітація й дотримання профілактичних рекомендацій мають ключове значення, особливо для людей із підвищеним ризиком ускладнень.

Енцефаліт залишається однією з найнебезпечніших неврологічних патологій, що становить серйозну загрозу для життя та здоров'я пацієнта через безпосереднє ураження мозкової тканини. Лікування енцефаліту має бути комплексним та включати етіотропну противірусну або антибактеріальну терапію, імуномодулюючі препарати при аутоімунних формах, протисудомні засоби та інтенсивну підтримуючу терапію в умовах спеціалізованого стаціонару. Профілактика енцефаліту набуває особливого значення, оскільки вакцина від енцефаліту, зокрема кліщового, є високоефективним методом специфічного захисту для осіб, які проживають або подорожують до ендемічних регіонів. Дотримання комплексу профілактичних заходів значно знижує ризик розвитку цього небезпечного захворювання.

Самолікування при підозрі на енцефаліт є категорично неприпустимим та може призвести до фатальних наслідків. При будь-яких симптомах, що можуть свідчити про ураження центральної нервової системи, необхідна негайна консультація лікаря та госпіталізація в неврологічне або інфекційне відділення.

Мережа аптек «Бажаємо здоров'я» в Києві та інших містах України (окрім тимчасово окупованих територій) пропонує широкий асортимент якісних лікарських засобів, що можуть знадобитися на етапі амбулаторної реабілітації після перенесеного енцефаліту або для профілактики інфекційних захворювань. Кваліфіковані фармацевти мережі завжди готові надати професійну консультацію щодо правильного застосування препаратів.

Відповідальне ставлення до власного здоров'я, своєчасне звернення за медичною допомогою та дотримання всіх рекомендацій лікаря є запорукою успішного лікування та максимального відновлення після енцефаліту.