Паратонзиліт: симптоми, лікування та профілактика

Паратонзиліт – одне з найпоширеніших ускладнень бактеріальних інфекцій горла. Захворювання характеризується гострим запаленням тканин, що оточують піднебінні мигдалики, і виникає внаслідок проникнення патогенних мікроорганізмів у глибокі шари слизової оболонки. Медичний термін «паратонзиліт» походить від грецьких слів «para» – поруч та «tonsilla» – мигдалик, що відображає його анатомічну локалізацію. Пацієнти з таким діагнозом відчувають інтенсивний однобічний біль у горлі, що ускладнює ковтання, розмову, а іноді й дихання. 

У цій статті ми розглянемо, що таке паратонзиліт, як його лікувати, причини та клінічні прояви. Також проаналізуємо ефективність різних терапевтичних підходів, спрямованих на зменшення запального процесу, полегшення симптомів і попередження хронічного перебігу захворювання.

Причини виникнення

Паратонзиліт розвивається через поширення інфекції з піднебінних мигдаликів на прилеглі тканини, що супроводжується вираженим запальним процесом. Захворювання не виникає раптово – його розвиткові зазвичай передують певні провокуючі чинники, які порушують місцевий імунітет та сприяють проникненню бактерій у глибші шари тканин, а саме:

1. Недолікований або хронічний тонзиліт – наявність вогнища хронічної інфекції в мигдаликах створює умови для її поширення на навколишні тканини й провокує локальне запалення.
2. Бактеріальні збудники – основними збудниками паратонзиліту є стрептококи та стафілококи, які можуть активно розмножуватися при ослабленні захисних функцій організму.
3. Зниження імунітету – часті вірусні захворювання, неправильне харчування, хронічний стрес або ендокринні розлади сприяють порушенню місцевого та загального імунітету, що створює сприятливі умови для бактеріальної інфекції.
4. Травматизація слизової оболонки горла – механічне пошкодження мигдаликів або навколишніх тканин (наприклад, під час хірургічних втручань чи грубої їжі) може стати вхідними воротами для інфекції.
5. Переохолодження – різкі температурні перепади та надмірне вживання холодних напоїв сприяють місцевому ослабленню захисних механізмів слизової оболонки горла, що підвищує ризик розвитку запального процесу.

Тривалість паратонзиліту залежить від ступеня запального процесу, загального стану імунної системи та ефективності призначеного лікування. У середньому гостра форма захворювання триває від 7 до 14 днів. При своєчасній діагностиці та правильно підібраній антибактеріальній терапії покращення стану спостерігається вже через 3–5 днів після початку лікування. Якщо ж процес ускладнюється формуванням абсцесу, лікування може затягнутися, а в деяких випадках знадобиться хірургічне втручання. Несвоєчасне або некоректне лікування може призвести до затяжного перебігу хвороби та розвитку хронічного запалення, що підвищує ризик рецидивів у майбутньому.

Види паратонзиліту

Паратонзиліт може мати різні форми залежно від локалізації запального процесу та його поширеності. Визначення виду захворювання є важливим для правильної тактики лікування, оскільки різні форми можуть мати свої особливості перебігу та ускладнень. Запалення може уражати як одну, так і обидві сторони горла, а також мати різну анатомічну локалізацію відносно піднебінного мигдалика.

• лівобічний паратонзиліт – характеризується ураженням тканин, розташованих ліворуч від мигдалика;
• правобічний паратонзиліт – аналогічний попередньому, але запальний процес локалізується з правого боку;
• передній паратонзиліт – найпоширеніший тип, при якому запалення виникає у верхній частині мигдалика та переходить на прилеглі тканини;
• задній паратонзиліт – уражає тканини за мигдаликами, що може ускладнювати дихання та викликати значний біль під час ковтання;
• нижній паратонзиліт – запалення локалізується в нижній частині мигдалика, іноді поширюючись на корінь язика.

Кожен із цих видів може супроводжуватися різним ступенем вираженості симптомів та ризиком ускладнень. Наприклад, лівобічний паратонзиліт може супроводжуватися поширенням інфекції на сусідні анатомічні структури, що ускладнює перебіг захворювання. Визначення точного типу паратонзиліту дозволяє лікарю призначити найбільш ефективне лікування, мінімізуючи ризики рецидивів і ускладнень.

Симптоми паратонзиліту

Паратонзиліт розвивається поступово: спочатку виникає відчуття дискомфорту в горлі, яке швидко переростає у виражений больовий синдром. Біль зазвичай односторонній і посилюється при ковтанні, розмові або жуванні. У міру прогресування запалення пацієнт може відчувати різку асиметрію горла через набряк тканин навколо мигдалика. Нерідко виникає лихоманка, що супроводжується загальним нездужанням, слабкістю та ознобом. Температура може підійматися до 39–40°C, що є показником вираженого бактеріального запалення.

Окрім сильного болю, характерною ознакою паратонзиліту є утруднене відкривання рота (тризм), яке розвивається через рефлекторний спазм жувальних м’язів. Також може спостерігатися зміна голосу – він набуває глухого, «закладеного» тембру через набряк і обмеження рухливості піднебінної дужки. Пацієнти часто скаржаться на відчуття стороннього тіла у горлі та посилене слиновиділення, оскільки ковтання стає болючим.

У важких випадках спостерігається нагноєння, що може призвести до утворення абсцесу. Також паратонзиліт супроводжується неприємним запахом з рота, спричиненим розпадом інфікованих тканин і скупченням бактерій. Якщо інфекція поширюється, можуть з’явитися болючість у шиї, збільшення лімфатичних вузлів та навіть труднощі з диханням.

Діагностика

Діагностика паратонзиліту ґрунтується на комплексному підході, який включає клінічний огляд, лабораторні аналізи та інструментальні методи дослідження. Лікар-отоларинголог проводить фізикальне обстеження, оцінюючи стан мигдаликів, наявність набряку, асиметрію піднебінних дужок і ступінь болючості. Для уточнення діагнозу виконується бактеріологічний посів мазка з горла, що дозволяє визначити збудника інфекції та його чутливість до антибіотиків.

Загальний аналіз крові допомагає оцінити інтенсивність запального процесу: підвищений рівень лейкоцитів і ШОЕ свідчать про активну бактеріальну інфекцію. У складних випадках застосовуються інструментальні методи, такі як ультразвукове дослідження (УЗД) шиї, яке дозволяє виявити можливе утворення абсцесу. Якщо є підозра на глибше поширення інфекції або ускладнення, може бути призначена комп’ютерна томографія (КТ) чи магнітно-резонансна томографія (МРТ), які допомагають детально оцінити стан тканин та визначити межі запального процесу.

Лікування

Основна мета терапії – зупинити інфекційний процес, зменшити запалення та попередити утворення абсцесу. Паратонзиліт, лікування якого залежить від ступеня тяжкості та наявності ускладнень, вимагає комплексного підходу, що включає:

• антибіотикотерапію – препарати широкого спектра дії (пеніциліни, макроліди або цефалоспорини) призначаються для знищення збудника інфекції;
• протизапальні та жарознижувальні препарати – застосовуються для зменшення больового синдрому, набряку та лихоманки;
• місцеву терапію – включає полоскання горла антисептичними й протимікробними розчинами, застосування спреїв із протизапальними компонентами, а також розсмоктування антисептичних льодяників або таблеток;
• фізіотерапія – методи, такі як ультрафіолетове опромінення (УФО) або лазеротерапія, сприяють прискоренню загоєння та пригніченню інфекції;
• хірургічне втручання – у разі формування абсцесу може знадобитися його розтин та дренування для усунення гнійного процесу;
• імуномодулююча підтримка – при хронічному перебігу або частих рецидивах можливе застосування засобів для зміцнення імунної системи.

Неправильний вибір антибіотика або відсутність необхідного лікування можуть призвести до поширення інфекції, формування гнійного абсцесу або навіть сепсису. Паратонзиліт вимагає індивідуального підходу, оскільки безконтрольне використання місцевих засобів або домашніх методів може лише тимчасово полегшити симптоми, але не усунути причину захворювання.

Профілактика

Профілактика паратонзиліту спрямована на зміцнення імунітету, запобігання хронічним запальним процесам у горлі та зменшення ризику бактеріального ураження. Основну роль відіграє комплексний підхід, що включає як загальні заходи щодо покращення захисних функцій організму, так і специфічні методи, спрямовані на зменшення ймовірності інфікування:

1. Гігієна ротової порожнини – регулярне чищення зубів, використання антисептичних ополіскувачів та своєчасне лікування карієсу значно знижують ймовірність потрапляння патогенів до мигдаликів.
2. Зміцнення імунітету – раціональне харчування, достатня кількість вітамінів та мінералів, фізична активність і загартовування сприяють підвищенню опірності організму до інфекцій.
3. Уникання переохолодження – захист горла від холоду, уникання різких перепадів температури, носіння відповідного одягу допомагають зменшити ризик розвитку запального процесу.
4. Нормалізація носового дихання – своєчасне лікування хронічного риніту, синуситу або викривлення носової перегородки покращує вентиляцію носоглотки та зменшує навантаження на мигдалики.

Дотримання цих рекомендацій дозволяє значно знизити ризик розвитку паратонзиліту, особливо у людей зі схильністю до частих інфекційних захворювань горла. Важливо пам’ятати, що навіть після перенесеного запалення профілактичні заходи допоможуть уникнути рецидивів і підтримувати здоров’я ротової порожнини та імунної системи в цілому.

Паратонзиліт – це серйозне інфекційне захворювання, що виникає як ускладнення бактеріальних запалень горла та потребує своєчасного лікування. Запальний процес зачіпає тканини навколо мигдаликів, викликаючи сильний біль, набряк і загальні симптоми інтоксикації. Попередження захворювання ґрунтується на своєчасному лікуванні тонзиліту, підтриманні імунної системи та дотриманні правил особистої гігієни. 

У мережі аптек «Бажаємо здоров’я» можна купити всі необхідні лікарські засоби для комплексного лікування паратонзиліту в Києві та інших містах України (окрім тимчасово окупованих територій) за прийнятними цінами. Фармацевти допоможуть підібрати препарати для симптоматичної терапії, проте варто пам’ятати, що лише лікар може призначити ефективне лікування. Самолікування при паратонзиліті може бути небезпечним і призвести до ускладнень, тому при перших ознаках захворювання важливо звернутися до спеціаліста. Своєчасна медична допомога сприяє швидкому одужанню та знижує ризик розвитку ускладнень.